Заняття для дітей направлені на розвиток пізнавальної сфери:

Сортування листя:

Поєднай листочки та кошики за кольорами.

Тіні тварин:

Поєднай тваринку та її тінь.

Тіні комах:

Поєднай комашку та її тінь.

Тварини (батьки та малюки):

Поєднай малюків з їх батьками.

Холодильник чи шафа:

Поєднай предмети та де вони зберігаються.

Хто сховався у будиночку:

Знайди, у яких будиночках сховались звірята.

Подарунки:

Знайди, де сховали ігрушку.

Чий хвостик?

Знайди та поєднай хвостики звіряток.

Емоції та Почуття розвиваюче відео для дітей/

Заняття для педагогів та батьків:

Гра релаксація У лісі

Гра релаксація Я море

Профілактичні заняття на розвиток емоційної сфери.

Поради батькам щодо допомоги дітям впоратися з тривожністю під час воєнних дій

1.Не ігноруйте й не ухиляйтесь від запитань, але не лякайте, коли будете відповідати.

2.Пояснюйте, що наша армія захищає нас. У дорослих є план. У вас також є план – обговоріть деталі, що робити в стресових ситуаціях, дайте конкретні інструкції. Поясніть, що ви йдете в більш безпечне місце, проте воно може бути менш комфортним, ніж дім, розкажіть, що зібрали необхідні речі, дайте можливість обрати, що дитина візьме із собою (так вона відчуватиме відповідальність і хоча б мінімальний контроль над ситуацією).

3.Дайте можливість висловити емоції. Скажіть, як самі себе почуваєте (боятися – це нормально, на своєму прикладі покажіть що страх – це ок, ви розумієте дитину, проте не панікуйте й будьте опорою). Потім запитайте в дитини, що вона відчуває, – дайте їй час відкритися, не наполягайте, якщо не хоче говорити.

Обговоріть, що робити із сильними емоціями, і спробуйте зробити це разом: можна плакати, кричати, стискати щось, фізично рухатися (стрибати, ходити), дихати глибоко (глибокий вдих – затримка дихання – видих, для дуже маленьких дітей ще можна дихати так, ніби сильно дмухаєш на квітку). Якщо помітили, що дитина стала панікувати – подихайте разом, випийте ковток води, обійміться. Будьте поруч, дайте знати: як тільки що – ви тут, нехай звертається до вас – вона не одна.

4.Залучайте дитину до вибору того, що будете робити. Давайте вибір із кількох варіантів: будемо дивитися мультик чи помалюємо? Пограємо в цю гру чи в цю?

5.У кожної сім’ї є справи, які ви щодня робили разом – продовжуйте їх робити, це дасть можливість дитині на чомусь концентруватися, трохи поверне відчуття спокою. Якщо ви робили руханку зранку, а ввечері дивилися пізнавальні відео – продовжуйте.

6.Коли слідуєте з дитиною в сховище, поясніть, що кожен герой казок та мультиків проходить випробовування на сміливість і долає різноманітні перешкоди. Пригадайте казки, які читали дитині, мультики, які ви дивилися разом, і згадайте, які там були випробовування. Це допоможе дитині зрозуміти неунікальність ситуації й запустити механізми адаптації.

7.У сховищах холодно або душно, тісно, темно. Але у всіх людей є уява! Пограйте з дитиною в гру “а вигадаймо щось кольорове, щось дивне, щось з вухами й інше”. Так можна зменшити вплив депривації (психічний стан, коли немає змоги задовольняти деякі основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу.

8.Коли лунають вибухи та постріли, а ви в укритті, можна з дитиною уявляти великі крила янголів (фей тощо), що боронять наших воїнів та допомагають їм нас захищати.

9.Коли в дитини виникають запитання, як ми можемо допомогти, – малюйте з малечею малюнки підтримки та публікуйте їх у соціальних мережах. Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.

10.Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання, вивчення іноземної мови теж допоможуть організму стабілізувати психічну систему після дезорганізації воєнним станом.

Рекомендації для батьків:

Вікові особливості дітей 3-річного віку

Досягнувши трирічного віку малюк багато в чому змінюється, інтенсивно розвивається. Внаслідок чого у дитини формується система власного «Я», з’являються власні потреби та інтереси. Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитися до себе як до самостійного «Я», тобто у нього з’являються початкові форми самосвідомості.Усе це призводить до розвитку прагнення дитини хоча б у вузьких межах своїх можливостей діяти самостійно, без допомоги дорослих («Я сам»). Цей період психологи вважають критичним («криза трьох років»), оскільки дорослі зустрічаються з труднощами у взаєминах із дитиною. В основі цієї кризи – об’єктивне протиріччя між новою тенденцією дитини до самостійного задоволення власних потреб та прагненням дорослого зберегти попередній стиль стосунків і обмежити тим самим активність дитини. Існує чітка когнітивна симптоматика наближення кризи: гострий інтерес дитини до свого зображення у дзеркалі; стурбованість, як вона виглядає в очах інших; зацікавленість дівчаток своїм вбранням, заклопотаність хлопчиків власною компетентністю; гостра реакція на невдачі. Описана криза, є зрозуміло, тимчасовою, але пов’язані з нею новоутворення (відокремлення себе від оточуючих, порівняння з іншими тощо) – важливий етап у психічному розвитку дитини. Прагнення дитини цього віку до самостійності знаходить найпродуктивніше вирішення у формі гри, тому криза трьох років і розв’язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності.

Розвиток дитини:

Мова

· каже: «я», «ти», «моє», «твоє»

· використовує множину

· називає 5 видів тварин

· розповідає спонтанно про події

· використовує минулий час

Зорове сприймання

· розрізняє основні кольори

· розрізняє дві довжини

· розрізняє 5 картинок

· вкладає 5 порожніх кубиків один в один

· розрізняє 5 геометричних форм

· орієнтується на вулиці

Слухове сприймання

· показує «більше» та «менше»

· показує «праворуч/ліворуч» (нехай неправильно)

· вказує на предмет червоного кольору

· показує предмети круглі та з кутами

· уважно слухає розповідь

· розрізняє на слух голосний [а]

Дрібна моторика

· одягається сам

· відкриває коробочку з-під сірників

· розгортає цукерку

· будує веж з 8 кубиків

· малює коло

· тримає олівець пальцями

Велика моторика

· їздить на триколісному велосипеді

· б’є двічі по повітряній кульці

· проносить 3 метри склянку з водою

· пройде по лінії завдовжки 3 м

· стрибає на 20 см завдовжки, на 5 см заввишки

· піднімається сходами, не тримаючись за перила

Криза трьох років – ознаки, прояви, поради батькам

Вікові кризи - це неминуча стадія розвитку і дорослішання дитини. Це свого роду переломні моменти, під час яких відбувається переоцінка всіх колишніх цінностей, переосмислення свого «я» і стосунків з оточуючими. Одним з таких моментів єкриза трьох років.

Ознаки кризи трьох років

· Негативізм

Мається на увазі прагнення дитини суперечити і робити все не так, як йому говорять. Дитина так поводиться зовсім не тому, що їй подобається така поведінка - так вона намагається захистити своє «Я».

· Прагнення до самостійності

Дитина прагне все робити і вирішувати самостійно. На перший погляд це непогано, однак вікова криза у трирічних дітей робить цю рису надмірною, неадекватною до їх можливостей.

· Знецінення

Все, що колись дитині було дорогим або цікавим, може втратити для будь-який сенс. Причому, це стосується не тільки речей або улюблених занять, змінитися може поведінка і навіть ставлення до близьких.

· Деспотичність

Дитина вказує оточуючим, що ті повинні робити або як себе вести і вимагає, щоб їй підкорялися. Наприклад, малюк вирішує, хто повинен піти, а хто залишитися, що він буде одягати, їсти або робити.

Криза 3 років - як поводитися з дитиною

Зміни в поведінці дитини, причому часом дуже великі, нерідко викликають подив у батьків. У цей період основним завданням батьків є – підтримати дитину та допомогти максимально безболісно його подолати.

• Надайте дитині свободу вибору;
• Дайте малюкові відчути себе самостійним;
• Навчіться справлятися з істериками дитини;
• Навчіться відмовляти.

Що батькам робити не варто

• Не показуйте дитині, що її думка нічого не значить і абсолютно вас не хвилює.
• Не придушуйте прагнення до самостійності, обов'язково довіряйте дитині посильні справи.
• Не варто постійно кричати на дитину і стояти на своєму, намагаючись зламати її впертість.

Криза трьох років - це, напевно, не перше і не останнє випробування з яким доведеться зіткнутися кожному з батьків. Дуже важливо в цей період не втрачати самоконтролю і щиро любити свою дитину, не залежно від її вчинків.

Ознаки психологічного насильства

• Постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви;
• звинувачення, засудження, словесні образи;
• обзивання нецензурними словами, приниження;
• ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей);
• покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров'ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими;
• зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви;
• відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її;
• ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах;
• знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.

Окремий конфлікт у сім'ї, випадкова образа чи навіть повторювані сварки — це не психологічне насильство. Насильство — свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви. Це ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів.
Прояви психологічного насильства щодо дітей:

• · образливі слова й приниження дитини щодо її успішності в навчанні, позашкільної діяльності, захоплень, інтересів чи повсякденної поведінки:

— «Ти тупий/тупа»; — «Так і виростеш нездарою»; — «В одне вухо влетіло, через інше вилетіло»; — «Ти, як баран, уперся рогами в стіну»;

• · втягнення дитини у конфлікт між дорослими, примус підтримати одного з дорослих:»;

— «Іди і скажи йому/їй, що він/вона "поганий"/"погана"»; — «Передай йому/їй, що я більше його/її не хочу бачити»; — «Ти зі мною, бо він/вона вчинила погано, я б ніколи так не зробив/зробила»; — «Іди до нього/неї, тебе ж там більше люблять»;

• постійні домашні конфлікти чи насильство, яке бачить дитина;
• ігнорування дитини як спосіб покарання.

Вікові особливості дітей 4-5 років

Період чотирьох-п’яти років життя дитини є важливим моментом у становленні її як людини. На цьому етапі визначаються майбутні «контури» дорослої людини. Дії психіки дитини все більше набуває ознак усвідомлених цілеспрямованих дій. Малюк дедалі активніше керує ними, роблячи їх довільними, а отже, більш усвідомленими. Цікавість та ініціативність дитини в цей час її життя досягають своїх «пікових» показників. Саме в цей період життя починається оптимальна робота психомоторики (механізм дій і засоби їх здійснення) та енергопотенціалу (величина нашої здатності до дії (прагматичної, пізнавальної, розумової, моральної, естетичної, тобто творчої) людини.

Соціальний та емоційний розвиток

4 роки: пишається своїми досягненнями, може вигадувати деякі успіхи, оскільки в цей час домінує розвиток уяви, розв’язує конфлікт з товаришами шляхом переговорів, зміни учасників або переконання.

5 років: має кількох друзів, можливо, одного особливого друга чи подругу, хвалить, підтримує іншу дитину або допомагає їй.

Уміння гратися і брати участь у груповій діяльності

4 роки: виконує прості доручення, грає у прості настільні ігри за сторонньої допомоги, рольові ігри наближені до реальності, увага приділяється дрібним деталям, часу, місцю тощо, кооперується в іграх з іншими дітьми, дотримуючись правил і не сварячись.

5 років: бере участь в іграх з розподілом ролей і прийняттям групових рішень, виконує якийсь хатній обов’язок після нагадування, активно грається з іншими дітьми.

Фізичний розвиток (розвиток моторики великих і малих рухів)

4 роки: стоїть на опорній нозі протягом десяти секунд, проходить півтора метра вперед, ставлячи ступні впритул модна до одної, щоб пальці торкалися п’ят, переступає назад, ставлячи ступні впритул одна до одної, щоб пальці торкалися п’ят, підстрибує, спускається сходами, ставлячи ноги через сходинку, обома руками ловить м’яча, будує башти з 11 кубиків, вміє користуватися олівцем, зубною щіткою, малює зрозумілі малюнки на теми, важливі для дитини, робить відповідні рухи пальцями і руками під час ігор із жестикуляцією, розстібає ґудзики, зав’язує шнурки, малює (копіює) квадрат, малює деякі букви.

5 років: стоїть на другій (не опорній) нозі протягом десяти секунд, ходить по розмічених лініях уперед, назад і вбік, стрибає назад два рази без затримки, самостійно гойдається, має чітко визначений пріоритет у використанні рук (правша, лівша), пише (вимальовує друкованими літерами) своє ім’я, будує башти з 20 кубиків, розфарбовує контурні малюнки, правильно тримає олівець великим, вказівним та середнім пальцем, малює людей із зображенням волосся та носа, малює (копіює) прямокутники і трикутники, вирізає з паперу пості фігури.

Навички самообслуговування

4 роки: знімає светра, одягається без допомоги, робить спроби зав’язати черевики, контролює всі природні потреби і самостійно йде до туалету, чистить зуби під наглядом, за потреби витирає носа.

5 років: зав’язує черевики, самостійно одягається, прикриває рукою рота під час кашлю або чхання, чистить зуби без сторонньої допомоги.

Комунікативні вміння (вміння говорити і розуміти сказане)

4 роки: ставить запитання, що починається з «коли» і «як», питає про значення слів, виконує три не пов’язані між собою вказівки, діючи в правильній послідовності, вказує на груди, п’яти, щиколотки, щелепи, розуміє вищі ступені, як-от: великий, більший, найбільший, розуміє послідовність подій, про які розповідають, використовує минулий час дієслів, прислівника.

5 років: бере участь у діалогах, не намагаючись перетворити їх у монологи, використовує слова «вчора» і «завтра», відповідає на телефонні дзвінки, запам’ятовує і передає прості повідомлення, може повторити речення з дев’яти, десяти слів, уміє скласти розповідь за картинкою, відрізняє казки від реальних історій, мова плавна, розбірлива (у частини дітей зберігається неправильна артикуляція деяких звуків, зазвичай відповідає на одне із запитань під час 10-15 хвилинного групового заняття).

Ми розглянули загальні закономірності та тенденції психічного розвитку дитини в чотири-п’ять років. Можливо, перераховані норми відрізняються від характерних особливостей Вашої дитини, оскільки вони носять індивідуальний характер. В основному ці норми визначаються з метою розвитку та корекції.

Вікові особливості дітей 6-річного віку

Розвиток особистості дитини залежить від багатьох обставин. Розуміння цих обставин, розуміння того, в чому саме полягає їх вплив, як під дією цих обставин розвивається неповторна індивідуальність, дасть можливість батькам правильно підійти до дитини, допомогти їй у разі потреби подолати ті труднощі, які можуть виникнути у неї в житі. Розглянемо особливості вікових відмінностей шестирічної дитини, що виявляються в розумовому розвитку, у психічному стані дитини, а також особливостях структури її самосвідомості і що створюють з кожного малюка неповторну індивідуальність.

Фізичні:

· добре стежить очима за текстом під час читання;

· краще розуміє роль пальців, ніж інструментів;

· постійно кудись поспішає – швидкість є характерною особливістю цього віку;

· голосно реагує на події, часто не може себе стримати;

· любить кататися на задніх ніжках стільчика і часто падає з нього;

· вчиться відрізняти праве і ліве (бік, руку, плече, око та інше);

· стрімко розвиваються зуби – гризе олівці, нігті, смокче волосся;

· легко втомлюється; часто хворіє;

· любить гуляти на свіжому повітрі, займатися гімнастикою.

Соціальні:

· прагне бути першою;

· виявляє дух суперництва та ентузіазму;

· часом буває невдячною або нечемною, придумує правила;

· здається, що прагне все робити правильно, але часто виходить за межі дозволеного;

· радіє похвалі чи заохоченню; невдачі сприймає болісно;

· має палке бажання отримувати задоволення; любить сюрпризи;

· може бути розсудливою, іноді дражнить чи критикує інших;

· неврівноважена, коли хворіє;

· велике значення мають друзі (може мати одного найкращого друга);

· школа замінює домівку як найвагоміший соціальний фактор.

Мовні:

· любить пояснювати різні речі; показувати їх та коментувати;

· розмовляє голосно і збуджено;

· часто скаржиться.

Враховуючи ці соціальні і мовні особливості дітей, дорослому варто усвідомити, що: діти цього віку дуже вразливі, тому їм потрібне заохочення, щоб вийти зі складної ситуації, а от сувора критика може завдавати справжньої шкоди, руйнуючи їхню мотивацію до навчання; у дітей цього віку добре розвинений дух суперництва, а отже, прагнення до перемоги і першості може переважати все інше, тому суперництво слід вилучати з ігор, якщо їх виконують з навчальною метою.

Пізнавальні:

· любить ставити запитання;

· любить нові ігри, ідеї;

· любить розфарбовувати, малювати;

· найбільше любить навчатися, роблячи самостійні відкриття;

· більше подобається процес, ніж результат;

· береться до більшої кількості справ, ніж в змозі виконати;

· розігрує драматичні сценки;

· складає плани співробітництва у грі;

· надає великого значення характерним символам;

· краще розуміє особисті стосунки і функціональні стосунки;

· починає розуміти події минулого, якщо вони тісно пов’язані з нинішніми;

· виявляє інтерес до оволодіння навичками і методами навчальної діяльності.

Дорослі повинні пам’ятати, що у цьому віці у дітей дуже висока продуктивність, але низька якість виконання (треба звертати увагу дітей на якість виконаної роботи, адже у них підвищується гордість за це); а також підтримувати бажання творити – ліпити, малювати, співати, танцювати, розфарбовувати, складати, в'язати (важливо, щоб діти відчували підтримку та гідну оцінку дорослих, а отже, усвідомлювали, що немає правильних чи неправильних способів створення чогось у мистецтві), а це сприяє майбутньому авторському вираженню, виробленню вміння.

Враховувати індивідуальні та вікові особливості дитини в процесі виховання – означає не тільки пристосовувати до них виховні дії, намагаючись, щоб дитина досягла достатньо високого рівня розвитку, а й активно коригувати розвиток дітей: підтримувати позитивні особисті риси, що намічаються, і сприяти перебудові негативних.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Поради батькам з питань адаптації до закладу дошкільної освіти

• Сформуйте у себе позитивне ставлення до дитячого садка, налаштуйте себе на те, що дитині тут буде добре, її буде доглянуто, оточено увагою, вона отримає підтримку.
• Уникайте будь-яких негативних розмов у сім'ї про дитячий садок у присутності дитини, оскільки вони можуть сформувати у неї негатив не ставлення до відвідування дитячого садка.
• Створіть спокійний, безконфліктний клімат у сім'ї.
• Заздалегідь потурбуйтеся про те, щоб розпорядок дня дитини вдома був наближеним до розпорядку дня у дитячому садку (ранній підйом, час денного сну, прийоми їжі, прогулянки).
• Ознайомтеся з режимом харчування та меню у дитячому садку.
• Навчайте дитину їсти не перетерті страви, пити з чашки, привчайте тримати ложку.
• Відучіть дитину від підгузків. Виховуйте у неї потребу проситися до туалету.
• Учіть дитину впізнавати свої речі: білизну, одяг, взуття, носовичок.
• Учіть гратися іграшками. Скажімо, ляльку можна годувати, колисати, гойдати; пірамідку — збирати, розбирати.
• Привчайте дитину після гри класти іграшки на місце.
• Пограйтесь удома у дитячий садок з ляльками: погодуйте їх, почитайте казку, поведіть на прогулянку, покладіть спати.
• Виховуйте у дитини позитивний настрій та бажання спілкуватися з іншими дітьми.
• Тренуйте систему адаптаційних механізмів у дитини — привчайте її до ситуацій, в яких потрібно змінювати форми поведінки.
• Підготуйте для малюка індивідуальні речі: взуття та одяг для групи, 2-3 комплекти змінної білизни, чешки для музичних занять, носовичок.
• Повідомте медичну сестру про стан здоров'я вашого малюка.

Поради батькам під час кризи 3-річного віку

• Проаналізуйте свою поведінку по відношенню до малюка. Чи не принижуєте ви його?
• Станьте більш гнучкими, розширюйте права та обов'язки малюка і, в межах розумного, дайте відчути йому самостійність, щоб він міг насолодитися нею.
• Збалансуйте заохочення і покарання дитини, ласку і строгість. Знайте: дитина не просто не погоджується з вами, вона відчуває ваш характер і знаходить в ньому слабкі місця, щоб впливати на них при відстоюванні своєї незалежності. Малюк по кілька разів на день перевіряє ще раз у вас: чи справді те, що ви забороняєте йому, заборонено? Чи все-таки можна? І якщо відчуває хоч найменшу можливість, то домагається свого – якщо не у вас, так у тата, у бабусі, дідуся.
• Не ведіть боротьбу з дитиною через дрібниці.
• Знайдіть вихід з тупикової ситуації у рольовій грі, яка з трьох років стає провідною діяльністю дитини. Приміром, ваша дитина відмовляється їсти, хоча голодна. Не прохайте її. Накрийте стіл і посадіть на стільчик іграшкового ведмедика. Зобразіть, ніби ведмедик прийшов обідати і дуже просить малюка, як дорослого, спробувати, чи не занадто гарячий суп, і, якщо можна, погодувати його. Дитина, як дорослий, сідає поруч із іграшкою і непомітно для себе, граючи, разом з ведмедиком з'їдає весь обід.
• У вас має бути достатньо гнучкості та уяви, щоб перемкнути впертість дитини на щось захоплююче і цікаве для неї, відповідне тому напівказковому світу, в якому вона живе.
• Поводьтеся з малюком, як з рівним. Запитуйте дозволу взяти його іграшку, обов'язково говоріть "Дякую", якщо малюк надав вам послугу. Так ви не лише уникнете негативізму і впертості з його боку, а й подасте малюкові хороший приклад для наслідування.
• Направляйте енергію дитини в мирне русло, тобто пропонуйте заміну небажаним вчинків малюка (так робити не можна, а так можна), використовуйте гру для згладжування кризових моментів.
• Заборони повинні бути узгоджені між усіма членами сім'ї. Мамі і татові треба виступати єдиним фронтом, не вносячи сум'яття у свідомість дитини.
• Заборони потрібно висловлювати доброзичливо, але твердо, не дозволяючи дитині використовувати шантаж для досягнення своїх цілей. Найкраще це зробити, переключивши увагу дитини на що-небудь інше.

Поради батькам тривожної дитини

• Не порівнюйте дитину з іншими дітьми і не акцентуйте увагу на невдачах. Навпаки, намагайтеся помічати всі її найменші досягнення і хвалити за успіхи. Головне ваше завдання - вірити в дитину так сильно і переконливо, щоб малюк повірив вам і "заразився" вашої вірою. Тоді він стане впевненою в собі людиною. Адже відомо: домогтися чогось у житті, можна тільки вірячи у свої сили.
• Не квапте дитину, давайте їй час звикнути до нового. Соромливій, боязкій дитині потрібен певний час, щоб познайомиться, придивитися, зрозуміти закони, які діють в новій ситуації, будь-то компанія однолітків, новий вихователь, нова квартира. Тільки переконавшись, що їй там нічого не загрожує, вона зможе заспокоїтися. Якщо ставите їй питання, то давайте необхідний для підготовки відповіді час; намагайтеся не повторювати питання двічі або навіть тричі. В іншому випадку дитина відповість нескоро, тому що кожний повтор він буде сприймати як нове завдання.
• Не змушуйте дитину "бути сміливою". Ваші вмовляння і нотації не принесуть результату. Тривоги малюка ірраціональні за своєю природою, адже сама дитина років до семи живе в світі почуттів та образів, а не здорового глузду. Говорити словами "тут немає нічого страшного" безглуздо. Потрібно дати дитині відчути себе в безпеці. А що краще проганяє страх, ніж мамина ласка, мамина близькість?
• Не можна кричати ні на дітей, ні в присутності дітей!
• Якщо дорослий звертається до тривожної дитини, то він повинен встановити контакт очей: це вселяє довіру в душу дитини.
• Підвищена вимогливість батьків - небезпечна. Зайва вимогливість і суворість до дітей з витонченою душевною організацією призводить до протилежного ефекту. Дитина повинна відчувати, що його приймають і цінують незалежно від його поведінки, успіхів.
• Дотримуйтеся позитивної моделі виховання: емоційне тепле ставлення батьків, постійна щира увага до потреб та інтересів дитини, не ігноруйте почуттів дитини, якомога менше зауважень.
• Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;
• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
• Щоб перебороти скутість, потрібно навчити дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини.

Поради батькам агресивних дітей

• Насамперед спробуйте з'ясувати, що ж є справжньою причиною агресивної поведінки вашої дитини.
• Приймайте дитину такою, якою вона є, з усіма недоліками. Частіше кажіть, що любите її.
• Обговоріть з дитиною її емоції. Розкажіть, що всі люди іноді зляться і сердяться. Це нормально. Навчіть, як можна висловити свій гнів, не заподіявши шкоди іншій людині і навколишнім предметам. Для цього можна використовувати такі прийоми:
• Дітям важливо навчитися « випускати» свою агресивність. Їм можна запропонувати:

- Битися з подушкою;
- Використовувати фізичні силові вправи;
- Рвати папір;
- Намалювати того, кого хочеться побити, і щось зробити з цим малюнком;
- Використовувати «мішечок для криків»;
- Постукати стіл надувними молотком.

ПОРАДИ ВИХОВАТЕЛЯМ

Поради вихователям з питань адаптації до умов ЗДО:

• Працювати вихователю буде легше, якщо він дізнається від батьків про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості. Важливо, щоб батьки відчули: вихователь опікується не взагалі дітьми, а бачить серед них її конкретну дитину і готовий брати до уваги всі її відмінності.
• Було б добре, аби вихователь, зустрічаючи малюка вранці, мовою і жестами виявляв своє тепле ставлення до нього. Якщо дитина охоче йде на контакт, можна взяти її за руку.
• Теплий, доброзичливий прийом обумовлює перші враження дитини про дитсадок, її настрій, готовність попрощатися з мамою. Так само важливо, щоб вихователь ввечері тепло прощався з кожною дитиною.
• Форма звертання дитини до вихователя може бути будь-якою, яку він сам вважає прийнятною: наприклад, тьотя Галя, чи просто на ім’я. Не варто наполягати, щоб діти зверталися до вас на ім’я, по-батькові, оскільки це досить складно для дитини.
• Перші контакти з дитиною – контакти допомоги й турботи. Вона має зрозуміти, що на вихователя можна покластися, як на маму, що він готовий допомагати й захищати її в новому місці.
• У період адаптації дуже важливо проявити максимум терпіння до будь-якого з прохань і навіть вередувань дитини та заслужити її довіру, це – основне завдання вихователя.
• Налагодженню теплих стосунків сприяють індивідуалізовані звертання. Малюки, які прийшли з сім’ї, не реагують на узагальнене «діти». Але звертатися слід до них, з одного боку, індивідуально, на ім’я («Маринко, ходімо мити ручки»), а з іншого – наголошувати на приналежності до групи, вчити реагувати на звертання «діти» («Дітки, тепер всі сідайте за столики!»)
• Всі незвичні дітям дії слід пояснювати багаторазово: «Зараз ми всі будемо одягатися на прогулянку. Підійдіть до своїх шаф. Це у нас Марійчина шафа, це – Іванкова, а це – твоя. Ти, Ігорю, молодець, сам свою шафу знайшов.»
• Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тих речей, з якими вдома не стикалися або робили інакше. Але все ж найважливішим залишається індивідуальний підхід – слід пам’ятати, хто що вміє, у кого, які проблеми.
• Вихователь має привертати увагу один до одного, домагатися, щоб вони запам’ятали, як кого звуть, бажано, щоб зверталися на ім’я один до одного. Для цього слід використовувати ритуали вітання й прощання з кожною дитиною: «Ось діти й Іринка прийшла. Доброго ранку, Іринко. Діти, давайте всі разом з нею привітаємося.»
• Якщо дитина погано їсть, недопустимо годувати її силоміць. Якщо не засинає, можна дати іграшку, посидіти з нею, заспокоїти, дозволити не спати, а просто полежати із заплющеними очима.

Поради вихователям під час кризи 3-річного віку:

• Не надавайте великого значення впертості й вередуванню.
• Зверніть увагу на напад, але не дуже хвилюйтеся за дитину.
• Під час нападу впертості чи вередування будьте поряд із дитиною, дайте їй відчути, що ви її розумієте.
• Сварити й бити дитину в цей період не можна в жодному випадку — це ще гірше вплине на малюка.
• Намагайтеся бути з дитиною наполегливими. Якщо ви сказали «ні», тримайтеся й далі цього.
• Не здавайтеся навіть тоді, коли напад у дитини протікає у громадських місцях. Істеричність і вередування потребує глядачів. Тому частіше допомагає тільки одне — взяти малюка і відвести від людей. Намагайтеся схитрити, наприклад, сказати: «Що там за вікном робить котик? Ой, яка в мене гарна іграшка, книжка, намистинка!».

Поради вихователям по роботі з тривожними дітьми:

• Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку, складні завдання прирікають малу дитину на невдачу, зниження самооцінки.
• Підтримуйте, говоріть про свою впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання.
• Не порівнюйте досягнень малюка з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози.
• Не допускайте ситуації змагання, публічного виступу.
• Зменшити або усунути тривожність дитини можна за допомогою малювання, фізичних вправ, етюдів, читання художньої літератури, лялькового, настільного театру, ігрової терапії, музикотерапії.
• Бажано не ставити тривожної дитини в ситуації змагання , публічного виступу . Не рекомендується давати тривожним дітям завдання типу " хто перший " .
• Дитяча тривожність часто викликається невідомістю. Тому , пропонуючи дитині завдання , необхідно докладно вибудовувати шляхи його виконання , скласти план: що ми робимо зараз , що потім і т.д.
• Обережно і дозовано використовувати критику , тому що тривожні діти болісно реагують на неї. Намагайтеся не соромити дитини , особливо у присутності його однокласників.
• По можливості пояснюйте новий матеріал на знайомих прикладах.
• Частіше звертайтеся до дитини по імені.
• Хваліть дитину навіть за незначний успіх.

Поради вихователям по роботі з агресивними дітьми :

Чому на вашу думку діти б’ються, кусаються, штовхаються, а іноді у відповідь на якесь прохання « вибухають»? Причин такої поведінки може бути безліч. Але часто діти ведуть себе саме так, тому що не знають як вести себе по – іншому. На жаль, їх поведінковий репертуар досить скудний, і якщо ми запропонуємо їм можливість вибору способів поведінки, діти із задоволенням відгукнуться на пропозицію, і наше спілкування з ними стане більш ефективним і приємним для обох сторін. Ця порада (пропозиція вибору способу взаємодії) особливо актуальна, коли мова йде про агресивних дітей. Робота вихователів з цією категорією дітей повинна проводитися в трьох направленнях:

1. Робота з гнівом. Дитині дають змогу проявити почуття гніву, але при цьому поступово витісняють стереотипне сприйняття традиційних агресивних об’єктів ( монстрів, вампірів тощо). Наприклад, при малюванні «злого» персонажа дитині пропонують додати до нього симпатичні деталі: бантики, зірочки, книжки. Водночас учать міркувати про причини і наслідки агресивної поведінки, а також контролювати себе в ситуаціях, що викликають відповідні реакції. Агресивні діти, як правило, претендують на « сильні» ролі й категорично заперечують свої страхи. Тому потрібно дати дитині змогу не приховувати, а проявляти почуття страху, щоб вона вчилася не соромитися виражати їх.
2. Навчання дітей навичками розпізнавання і контролю, вміння володіти собою в ситуаціях, які провокують спалахи гніву.
3. Формування здібності до емпатії, довіри, співчуття та співпереживання. Вчити дітей аналізувати причини агресивної поведінки та її наслідки. Слід зазначити, що діти, схильні до захисної агресивності, легко малюють або фантазують на агресивні теми, із задоволенням виконують ролі агресивних героїв і заперечують у собі почуття страху.

Дитячі страхи

Часто батьки стурбовані проявами дитячих страхів. Ці страхи характерні для певного віку і є показником повноцінного розвитку емоційної сфери дитини. Для здорового, нормально розвиненого малюка переляк і страх – природна реакція, що проявляється в процесі пізнання оточуючого світу. В дошкільному віці страхи виникають частіше, ніж у подальші роки. Для кожного віку характерні свої страхи.

• У 2 роки виникає страх раптової, неочікуваної появи незнайомого різкого звуку, болю, висоти, самотності, може виникнути страх перед тваринами, транспортом, що рухається. Частіше за все малюк цього віку боїться темряви.
• У 3 роки з’являється страх перед покаранням.
• Від 3 до 5 років багато хто з дітей боїться казкових персонажів (частіше Бабу Ягу, Кощія, уявних монстрів ), болю, неочікуваних звуків, води, транспорту, самотності, темряви і замкнутого простору.
• У 6 років інколи з’являється страх смерті (власної та батьків), він проявляється не прямо, а в боязні нападів, пожеж, стихій.

Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях.

Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомогаспеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї.
Якщо в дитини неспокійний сон з жахіттями, їй важко засинати, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться.

Як уникнути виникнення й закріплення страхів:

• Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті.
• Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба Яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).
• Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба Яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…).
• Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).
• Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи.
• Підвищуйте самооцінку малюка.
• Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей.
• Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява.
• Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає.

Як допомогти дитині впоратися із страхом

У першу чергу, з’ясуйте його причину. Однак робити це треба лише тоді, коли ви дійсно впевнені, що дитина чогось боїться (неспокійний сон, страх темряви, занижена самооцінка). Одним із шляхів до розуміння причини страху малюка може бути його малюнок. Запропонуйте дитині зобразити якусь страшилку. Нехай розкаже, що це за страшилка, звідки узялася, що вона робить. Далі нехай домалює цій страшилці кумедну мордочку, „замкне” її у клітці, задобрить смачненьким або ж покрапає на малюнок водою, щоб він розплився, чи порве його. Так дитина бачитиме можливість впливати на свій страх.

Інші методи подолання страху дитини

• Уявне тренування, або репетиція.Учіть малюка долати страх за допомогою ігор, програвання ситуацій (боїться лікаря – пограйте в лікарню; темряви – у розвідників), детально відпрацьовуючи різну поведінки. Якщо дитина боїться чогось реального, поясніть їй походження явища.
• Доведення до абсурду. Запропонуйте дитині зображати тривогу, страх в абсолютно невідповідних ситуаціях. У результаті тривожність зменшується – малюк спостерігає свої емоції ніби збоку.
• Виконання ролі. Дитині пропонують обрати будь-який приклад для наслідування – реальну людину або кіногероя – і намагатися діяти „як він”. Цей прийом дає малюку можливість, діючи ніби від імені свого героя, почуватися впевненіше у складних ситуаціях.
• Приємний спогад. У тривожній для дитини ситуації запропонуйте згадати той момент, коли вона відчувала спокій.
• Танець.Покращує психологічне самопочуття через самовираження в експресивних рухах, усвідомлення мови власного тіла.
• Терапевтичні метафори.Діти люблять фантазувати. Скористайтеся цим – нехай малюк складе казку, в якій він сильний та сміливий. Так дитина ідентифікуватиме себе з героєм, який відчуває ті ж труднощі, що й вона, і з успіхом долає їх. Вдала терапевтична метафора досягає свого ефекту найбільш точним викладенням проблеми малюка, але воно має бути не надто прямим, аби не викликати в дитини почуття незручності, сорому чи спротиву.
• Іграшка-захисник.На ніч покладіть у ліжечко улюблену іграшку дитини. Може згодитися іграшкова зброя, вона допоможе малюку відчувати себе впевненіше (дасть змогу „захищатися ”).

Подолання страхів потребує підтримки батьків. За страхи не можна карати, сварити чи соромити. Будьте терплячі до дитини і пам’ятайте, що ваше завдання – витіснити з її душі страх. Залишати його там не можна, бо у майбутньому це може призвести до проблем (неврози, підвищена тривожність, роздратованість, некомунікабельність). Виростити щасливу дитину – цілком у ваших силах.

Перш ніж застосувати фізичне покарання до дитини, ЗУПИНІТЬСЯ!

Фахівці стверджують, що фізичні покарання:

1. Викладають дитині урок насильства.
2. Вони порушують безумовну упевненість, якої потребує кожна дитина – що вона улюблена.
3. В них міститься брехня: прикидаючись, ніби вирішують педагогічні завдання, батьки, таким чином, зривають на дитині свій гнів. Дорослий б’є дитину лише тому, що його самого били в дитинстві.
4. Фізичні покарання вчать дитину приймати на віру суперечливі докази: “Я б’ю тебе для твого власного блага”. Мозок дитини зберігає цю інформацію.
5. Вони викликають гнів і бажання помститися, бажання це залишається витісненим, і виявляється значно пізніше.
6. Вони руйнують сприйнятливість до власного страждання та співчуття до інших, обмежуючи, таким чином, здатність дитини пізнавати себе і світ.

Який урок із цього виносить дитина?

1. Дитина не заслуговує поваги.
2. Хорошому можна навчитися за допомогою покарання (воно зазвичай навчає дитину бажанням карати, в свою чергу інших).
3. Страждання не потрібно приймати близько до серця, його слід ігнорувати (це небезпечно для імунної системи).
4. Насильство – це прояв любові (на цьому ґрунті виростають багато збоченнь).
5. Заперечення почуттів – нормальне здорове явище.
6. Від дорослих немає захисту.

Яким чином проявляється витіснений гнів у дітей?

1. Насмішками над слабкими і беззахисними.
2. Бійками з однокласниками.
3. Приниженням дівчаток.
4. Поганим ставленням до вчителя.
5. Вибором телепередач і відеоігор, що дають можливість заново пережити витиснуті почуття люті і гніву.

СТРАТЕГІЇ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

1. Подавати хороший приклад. Загрози, а також биття, психічний тиск, образи і т.п. рідко покращують ситуацію. Ваша дитина бере за зразок Вашу поведінку і буде вчитися у Вас як справлятися з гнівом без застосування сили.Встановіть кордон.Обмеження вчать самодисципліні і тому, як контролювати взаємні емоції, базуючись на ненасильстві.
2. Якщо у Вашої дитини виникли проблеми, що викликають у неї депресію і призводять до виникнення низької самооцінки, йдіть до школи – Втрутьтеся! Персонал школи існує для того, щоб допомагати дітям вчитися і досягати успіху.ЯКЩО ВИ НЕ ЗАХИСНИК своїй дитині, ТО ХТО Ж ВИ?
3. Наслідки того, якщо дитина відчуває себе невдахою, можуть виражатися в насильницьких діях з її сторони: бійках, знищенні майна, жорстокості і навіть самознищення.
4. Говоріть дітям про насильство, яке показували по телевізору, а не просто вимикайте телевізор. Поясніть їм, що в більшості своїй насильство, показуване в фільмах – це продукт, створений для того, щоб розважати, порушувати, тримати глядача в напрузі. І що це зовсім не означає, що таку модель поведінки потрібно застосовувати у своєму житті.
5. Не можна недооцінювати важливість СЛІВ “Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ”. Діти різного віку потребують схвалення, поцілунків, обійм, дружнього поплескування по плечу. Вони хочуть чути “Я пишаюся тобою!”
6. Говоріть зі своїми дітьми про насильство. Заохочуйте їх бажання говорити з Вами про свої страхи, про свій гнів і печалі. Батьки повинні чути тривоги своїх дітей, розділяти їх інтереси і почуття, а також давати хороші поради. Спостерігайте як Ваші діти спілкуються.Якщо ж дитина піддалася насильству, постарайтеся опиратися бажанню засудити чи виправдати те, що сталося. Скористайтеся часом, щоб з’ясувати обставини, потім вирішите, як Ви зможете своєю підтримкою запобігти подальшому насильство.
7. Якщо Ви або хтось із Вашої родини відчуває самотність, нелюбов, безнадійність або у Вас проблеми з наркотиками або алкоголем – шукайте допомогу. Вважається, що більше половини всіх насильницьких дій відбувається при вживанні алкоголю або наркотиків.

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

• Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;
• Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;
• Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;
• Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);
• Ламання та знищення особистих речей;
• Використання брутальних слів, лайка;
• Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;
• Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;
• Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;
• Звинувачування у всіх проблемах;
• Крити кування думок, почуттів, дій;
• Поводження із ним/нею як із прислугою;
• Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

• Нехтування дитиною;
• Нехтування обов’язків стосовно дитини;
• Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;
• Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
• Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;
• Недостатнє задоволення дитини в їжі,одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;
• Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;
• Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Чи знаєте ви, що:

• Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою,дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.
• Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.
• Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

• Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.
• Діти відчувають сум.
• Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

• Реагувати надто агресивно;
• Не визнавати авторитетів;
• Бути пасивними чи пригніченими;
• Мати вигляд заляканих;
• Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

• В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1. Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.
2. Негативні форми поведінки в суспільстві–найвпливовіші.Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.
3. Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно.У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.
4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито.Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття. Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти. В результаті дитина: або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі; або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Онлайн-консультація